"ШТОРМ – 333" АБО ВТОРГНЕННЯ НА ПРОХАННЯ

У грудні 1979 року у кабінеті Генерального секретаря ЦК КПРС, Голови Президії Верховної Ради СРСР Л. Брежнєва таємно від Верховної Ради СРСР, ЦК КПРС і навіть Політбюро було прийнято рішення про введення радянських військ в Афганістан. Керівництво Генерального штабу Збройних Сил СРСР виступило проти, але його думку бу¬ло проігноровано. Лише 24 грудня 1979 року під час наради керівного скла¬ду Міноборони СРСР оголосили, що цей важливий політичний крок зроблено "з метою надання інтернаціональної допомоги дружньому афганському народові". У той же день було підписано директиву про вторгнення на територію сусідньої південної країни, і вже наприкінці грудня згідно з наказом міністра оборони СРСР Маршала Радянського Союзу Д. Устінова операцію, яку запла¬нували у московських кабінетах, розпочали практично втілювати. Але, слід зауважити, що цьому передувала ціла низка подій, які стосувалися як внутрішньої ситуації в Афганістані, так і відносин між цією країною та СРСР, а загалом – багатьох інших геополітичних обставин.

... У 1973 році в Афганістані скинули монархію. Першим президентом країни обрали Мухаммеда Дауд Шаха (двоюрідного брата короля), який опирався на НДПА (Народно-демократичну партію Афганістану), яка дотримувалася прокомуністичної орієнтації. З часом у ній виникли дві фракції: "Хальк" ("Народ") на чолі з Н. М. Таракі та "Парчам" ("Прапор") на чолі з Б. Кармалем. Вони отримали ці назви за аналогією до фракційних друкованих видань. Проте влада не вирішила нагальних суспільно-політичних, економічних і національних проблем свого народу. Тоді Дауд узяв курс на повернення до монархізму: у країні заборонили профспілки, діяльність інших партій, застосували репресії і до членів НДПА. У цій ситуації обидві її фракції об’єдналися та при підтримці війська 27 квітня 1978 року скинули режим Дауда. Керівництво країною узяла на себе Революційна рада, яку очолив Н. М. Таракі, котрий проголосив створення демократичної республіки. У грудні 1978 року СРСР і Афганістан підписали угоду про дружбу, добросусідство і співпрацю. З цього часу у країні розпочалося проведення радикальних економічних реформ, зорієнтованих на досвід будівництва соціалізму в середньоазійських республіках СРСР. Це викликало сильну протидію з боку багатьох прошарків населення, особливо духовенства: на той час в Афганістані на 16 млн. громадян діяло 40 тис. мечетей та 250 тис. мулл. Активну допомогу опозиції новій владі надавав сусідній Пакистан, де опинилося до 2 млн. афганських біженців. Уже в червні 1978 року було створено "Національний фронт визволення Афганістану" і досить сильні заколоти відбулися у Гераті, Кандагарі, Джелалабаді і Хості. Весною 1979 року великі опозиційні сили здійснили невдале вторгнення в Афганістан з території Пакистану, а у червні-серпні того ж року відбулися озброєнні виступи у самому Кабулі. Окрім цих труднощів, виникли гострі суперечки і між угрупованнями НДПА, отож в Афганістані спалахнула справжня громадянська війна. Вже у вересні 1979 року від влади було усунуто та фізично знищено Н. М. Таракі. Керівником країни став прем’єр-міністр, він же міністр оборони та внутрішних справ, Хафізулла Амін, котрий розгорнув кампанію терору і репресій та намагався використати всебічну підтримку СРСР для зміцнення своєї влади. Проте й до цього афганський уряд неодноразово звертався до керівництва СРСР з проханням надати йому військову допомогу. До речі, одною з формальних причин неоголошеної війни між СРСР та опози¬цією у цій південній країні був "Перелік прохань Афганського керівництва про введення в ДРА різних контингентів радянських військ у 1979 році", якій мав гриф "Особливо важливий документ для Генерального секретаря ЦК КПРС СРСР", де у хронологічному порядку зазначалося: "...